Близькосхідний конфлікт розширюється. Блокада Ормузької протоки вже вдарила по світових ринках енергоносіїв. Іран заявив про 680 вбитих і поранених американських солдатів.

США і Еквадор розпочали спільну антинаркотичну операцію

Південне командування Збройних сил США повідомило про початок спільної американсько-еквадорської військової операції проти організацій, визнаних терористичними. Деталі операції розкрив генерал Френсіс Л. Донован.

«Разом ми вживаємо рішучих заходів для протидії наркотерористам, які роками сіють жах, насилля і корупцію серед громадян усієї півкулі», — йдеться в офіційному повідомленні командування.

Генерал Донован висловив подяку еквадорським військовим, а саму операцію охарактеризував як взірець того, як союзники США в Латинській Америці протидіють наркотероризму. Варто нагадати, що впродовж минулого року американські збройні сили вже активно застосовувалися в регіоні для знищення суден, задіяних у перевезенні наркотиків.

Понад 50000 солдатів США беруть участь в операції проти Ірану

Командувач Центрального командування Збройних сил США генерал Купер виступив із відеозверненням, у якому розкрив масштаб американської воєнної присутності на Близькому Сході.

«В операції задіяно понад 50 тисяч військовослужбовців, 200 винищувачів, два авіаносці та стратегічні бомбардувальники США», — повідомив генерал, додавши, що найближчим часом очікується прибуття додаткових сил.

За його словами, це — найбільше нарощування американської воєнної присутності на Близькому Сході за ціле покоління.

З початку операції Іран, за оцінками американського командування, випустив понад 500 балістичних ракет і більш ніж 2 тисячі безпілотників. У відповідь США потопили 17 іранських військових кораблів, зокрема підводний човен.

Втрати сторін: офіційні дані й іранські заяви розходяться

Корпус вартових ісламської революції (КВВР) повідомив про значні втрати у лавах ізраїльських та американських військових на четвертий день боїв.

«Згідно з даними розвідки та результатами польового моніторингу, до четвертого дня бойових дій втрати противника перевищили 680 вбитих і поранених», — заявили в КВВР.

Натомість американська сторона офіційно підтвердила загибель лише шістьох своїх військовослужбовців станом на 3 березня, не повідомляючи подробиць.

Іранське агентство Tasnim із посиланням на власні джерела повідомило про знищення американського винищувача F-15 над Кувейтом. КВВР заявив про три одночасні удари: обстріл американської бази в Ербілі (Іракський Курдистан), атаки на позиції курдських формувань на півночі Іраку, а також серію ударів безпілотниками по американських базах Алі ас-Салем і Аріфджан у Кувейті.

У відповідь CENTCOM визнав, що три американські F-15 були збиті кувейтською системою протиповітряної оборони в ході так званого «дружнього вогню».

«Під час активних бойових дій, що включали атаки іранської авіації, балістичних ракет та безпілотників, американські винищувачі були вражені кувейтською ППО. Усі шестеро членів екіпажів успішно катапультувалися, евакуйовані і перебувають у стабільному стані. Кувейт визнає факт інциденту, і ми вдячні кувейтським силам за підтримку в цій операції», — йдеться в офіційному повідомленні CENTCOM.

Ліванська «Хезболла» тим часом здійснила ракетний удар по комплексу американської авіабази в Ербілі.

Державний секретар США Марко Рубіо пообіцяв посилити інтенсивність ударів: «Ми знищимо їхню здатність фінансувати тероризм. Ми знищимо їхні заводи, ми знищимо їхній флот. Ці цілі будуть досягнуті. Це буде нелегко. Але це значно менша ціна, ніж мати Іран із ядерною зброєю».

США також закрили свої посольства в низці країн Близького Сходу після вибухів біля дипломатичних представництв у Ер-Ріяді та Дубаї.

Іран заявив про контроль над Ормузькою протокою

Заступник командувача Військово-морських сил КВВР Мохаммад Акбарзаде заявив про встановлення повного контролю над Ормузькою протокою. За його словами, рух нафтових, торгових і рибальських суден через протоку наразі неможливий.

«Ормузька протока перебуває під повним контролем ВМС КВВР Ірану», — оголосив Акбарзаде, додавши, що іранські військові вже знищили понад десять нафтових танкерів.

Президент США Дональд Трамп у відповідь заявив, що американські ВМС у разі потреби супроводжуватимуть танкери через протоку, і доручив застрахувати всю морську торгівлю в Перській затоці за доступними тарифами.

Десятки танкерів стоять в черзі по обидва боки протоки, очікуючи на дозвіл Тегерана.

Глобальні наслідки: від регіонального конфлікту до світової кризи

У міру розгортання бойових дій питання про тривалість конфлікту і ризик його регіоналізації стає дедалі гострішим — як для США та Ізраїлю, так і для самого Ірану та держав, що проти власної волі опинилися у вирі подій. Найбільше потерпають країни арабського узбережжя Перської затоки, по яких Іран завдає систематичних ударів, і не лише по американських базах — під вогонь потрапляють цивільні об’єкти, зокрема аеропорти і порти.

Красномовно, що серед жертв іранських ударів опинились і Оман, який виступав посередником на останніх переговорах між Тегераном і Вашингтоном, і Катар — найближча до Ірану арабська держава в регіоні, що роками надавала йому посередницькі послуги.

Схоже, Іран свідомо піднімає ставки до максимуму. Можливе пояснення: Тегеран прагне змусити сусідів по регіону тиснути на США заради компромісу, оскільки затяжний конфлікт підриває регіональні економіки, орієнтовані на торгівлю та сервіс. Утім не виключено й інше: Іран розраховує, що закриття Ормузької протоки і неминуче зростання нафтових цін завдасть удару по світовій економіці та змусить Захід відступити. Також у Тегерані можуть розраховувати на те, що арабські держави не зважаться на відкрите протистояння — адже тоді вони опиняться в одному таборі з Ізраїлем, що неприйнятно для мусульман, тим більше в місяць Рамадану.

Іранські керівники активно апелюють до мусульманської солідарності. Президент Масуд Пезешкіан після загибелі верховного лідера аятоли Алі Хаменеї назвав це «відкритою війною проти мусульман, особливо шиїтів, у всіх куточках світу». Однак такі заклики навряд чи справлять враження на суннітів, що становлять більшість мусульман у світі. Зокрема, в монархіях Перської затоки традиційно побоюються, що Іран підтримує шиїтські меншини всередині їхніх країн.

Ці побоювання небезпідставні. В Бахрейні суннітська еліта управляє 70-відсотковою шиїтською більшістю — і коли іранська ракета влучила в один із місцевих будинків, частина жителів зустріла це мало не з радістю. У нафтовій Східній провінції Саудівської Аравії також проживає значна частка шиїтів. Сирія за часів Асада роками тліла в протистоянні між алавітами й сунітами — причому лише сам Хомейні колись визнав алавітів шиїтами.

Отже, суннітські держави регіону майже напевне не підтримають ослаблений Іран, який ще нещодавно вважався найпотужнішою силою на Близькому Сході і вибудовував «вісь спротиву» — від Лівану до Ємену й Іраку. Найгострішими залишаються інциденти в Пакистані та Іраку, де місцеві шиїти намагалися атакувати американські консульства. Проте ані пакистанська сунітська влада, ані іракська шиїтська не зацікавлені у втягуванні у воєнне протистояння. Проіранська шиїтська поліція «Катаїб Хезболла» в Іраку так само має обмежені можливості — американські бази розташовані в автономному Іракському Курдистані, куди їй не дістатися.

Ліванська «Хезболла», незважаючи на катастрофічне ослаблення після ізраїльських ударів і загибелі шейха Хасана Насрали у вересні 2024 року, все ж вдалася до ракетних обстрілів Ізраїлю в ніч на 2 березня — і тим самим дала Єрусалиму привід для нової операції на півдні Лівану. Для Ізраїлю це можливість добити те, що залишилося від «Хезболли», — особливо на тлі того, що її вплив серед місцевих шиїтів дедалі більше перехоплює традиційний рух «Амаль».

Хусити з Ємену заявили про підтримку Ірану — це логічно, адже вони належать до шиїтського руху зейдитів і входили до «осі спротиву». Однак їхні ракетні можливості суттєво залежать від іранських поставок, які нині украй обмежені. До того ж Саудівська Аравія та хусити після активної фази протистояння 2015–2022 років підтримують неформальні контакти, і це стримує масштаб їхніх атак.

Загалом Іран фактично залишається без серйозної зовнішньої підтримки. Ситуація для нього помітно складніша, ніж під час 12-денної ізраїльсько-іранської війни 2025 року: якщо тоді авіація Ізраїлю завдавала ударів переважно по заходу й центру країни, то тепер американські авіаносці в Аравійському морі атакують і східні провінції — Хорасан та Систан-Белуджистан.

Авіаносець «Авраам Лінкольн» становить для Ірану особливу проблему. 1 березня Тегеран заявив, що нібито чотири балістичні ракети уразили цей корабель, однак американська сторона негайно спростувала це. Слід зазначити: балістичні ракети — невдалий інструмент проти рухомого морського об’єкта, а протикорабельні ракети до авіаносця просто не дістануть — він перебуває за 800 кілометрів, і до того ж захищений ескадрою есмінців із потужними системами ППО.

Блокада протоки б’є по глобальній економіці

Найголовніший стратегічний наслідок конфлікту — блокада Ормузської протоки. Понад 100 танкерів і кілька тисяч торгових суден стоять в черзі по обидва боки, чекаючи дозволу Тегерана. Щоденний транзит танкерів через протоку скоротився з 22 до 4 одиниць. Провідні західні страхові компанії, що домінують на ринку морського страхування і здебільшого базуються в Лондоні, зупинили всі операції. В Європі різко зросли ціни на енергоносії. Ціна нафти марки Brent за тиждень злетіла з 72 до 81 долара за барель — і це, за оцінками аналітиків, лише початок.

Хоча конфлікт поки зберігає переважно регіональний характер, його наслідки дедалі відчутніше позначаються на постачанні нафти і зрідженого природного газу на світові ринки.

Іран погрожує домогтися зростання нафтових цін до 200 доларів за барель. Європейські лідери воліють мовчати, уникаючи коментарів, аби не підставити союзника. Президент Сербії Александр Вучич вже висловився про майбутнє економіки ЄС: «Ціни на нафту уб’ють усіх нас. Через закриття Ормузької протоки Європа порине в пекло».

Хто тепер керує Іраном?

Ларіджані — нині, мабуть, найвпливовіша фігура, що залишилася на вершині іранської влади. Після загибелі 28 лютого аятоли Хаменеї та низки інших ключових керівників він фактично очолює державу. Президент Пезешкіан формально зберігає посаду, але його вплив обмежений — він був людиною Хаменеї, і без патрона його позиції хиткі. До того ж в умовах війни автоматично зростає роль КВВР, а Ларіджані колись очолював саме Корпус. Схожий бекграунд має й спікер меджлісу Мохаммад-Багер Галібаф. Відтак реальна влада в Ірані перейшла до вихідців із силових структур.

Тимчасовим верховним лідером (рахбаром) обрано Алірезу Арафі — і цей вибір показовий: нинішня влада, схоже, не зацікавлена в появі сильної фігури на цій посаді. Адже рахбар згідно з принципом велайят аль-факіх зосереджує в своїх руках вищу повноту влади, включаючи контроль над значними фінансовими фондами. Для довідки: велайят аль-факіх — теократичний принцип шиїтського ісламу, за яким в умовах «прихованості» 12-го імама верховна влада в державі належить найбільш авторитетному ісламському правознавцю (факіху). Саме цей принцип, розроблений Хомейні, став фундаментом Ісламської Республіки після революції 1979 року.

Самі вихідці з КВВР не можуть претендувати на посаду рахбара — нею може бути лише представник релігійної вченості (улемів). Показово, що чимало представників поміркованого крила шиїтського духовенства нині перебувають під домашнім арештом. Теоретично за певних обставин хтось із них міг би стати голосом переговорної позиції — щоб зберегти принцип ісламської республіки, не допустивши повного краху системи. Адже в Ірані вже тліють тривожні ознаки: з’явилися повідомлення про знесення пам’ятника Хомейні в місті Галледар на півдні країни. Після жорстокого придушення протестів у січні 2026 року суспільні настрої явно не на боці режиму.

Читати також:

Ф’ючерси на основні фондові індекси падають, нафта та золото різко дорожчають

«Макарена» під ракетні пуски США томагавками по Ірану

Світлина з відкритих джерел