Через Мексику в США: історії українців у Тіхуані

Український паспорт відкриває біженцям дорогу у нове життя. Шансом скористалися вже сотні українців, Інеса — українка з Дніпра, одна з тих хто ризикнув вирушити в непросту та далеку дорогу в США.

Українці приїжджають із Києва чи Львова, летять просто до Мехіко. Вони не затримуються в столиці Мексики, а наступним рейсом вилітають до Тіхуани. Якщо все складеться вдало, то мегаполіс із двомільйонним населенням на північному заході Мексики, відомий у всьому світі як транзитний центр для імміграції в США, стає передостанньою зупинкою у їхньому багатоденному шляху.

Пункт призначення українців, що подолали добрих 10 000 кілометрів, тепер відчутно близький: Сан-Дієго в Каліфорнії, всього за десять кілометрів від Тіхуани. З ним пов’язана мрія назавжди залишити позаду страшну російську війну в Україні та розпочати нове життя у США.

“Мій тато досі у Дніпрі, чоловіків з України зараз не випускають. Моя мама, сестра та 2 її дітей виїхали й зараз перебувають у Львові, а я в Остіні”

Інеса Надірова з Дніпра, освічена дівчина, володіє англійською мовою, закінчила менеджмент зовнішньоекономічної діяльності у ДНУ ім. О.Гончара. Ось її історія:

“23 березня мені довелося виїхати з Дніпра. Я залишила свій дім та рідних. Мій тато досі у Дніпрі він не хоче їхати з Батьківщини. Моя мама, сестра та 2 її дітей поїхали та зараз перебувають у Львові.

Коли я була ще в Дніпрі, мені зателефонувала знайома з Кракова та розповіла про можливість для українців потрапити до США гуманітарним паролем і запропонувала поїхати разом з нею. Перед від’їздом у свою квартиру я заселила біженців із Харкова. Два дні добиралася до Кракова евакуаційними поїздами через Львів, Хелм, Варшаву. Польські волонтери надали нам величезну допомогу: харчування, засоби гігієни, навіть у більших кількостях, ніж це було необхідно.

Українські біженці чекають на свою чергу на кордоні США та Мексики.

Далі ми з подругою моніторили ціни на авіаквитки в Мексику, вивчали інформацію в чатах в режимі нон-стоп. Ціни на авіаквитки дуже зросли. У підсумку ми взяли квитки 3 квітня Краків-Мадрид, а звідти 4 квітня Мадрид – Канкун. У нас були броня квитків у зворотний бік та на проживання в готелі в місті Канкун.

Волонтери помагають та не залишають нікого без опіки.

За 2 місяці до війни я познайомилася онлайн з американцем David Gordon. Він допомагав мені на всьому шляху моєї подорожі. (Про поручителів читайте тут — ред).

В центрі для біженців багато матерів з дітьми.

В аеропорту Тіхуани я підійшла до волонтерів, отримала свій номер у черзі та мене відвезли до хаба для очікування черги. У спортзалі я ночувала дві ночі, за цей час познайомилася з чудовими людьми та зараз ми з ними на зв’язку. Ті дві ночі, це як окреме життя. До нас підходили журналісти іноземної преси, у мене брали інтерв’ю кореспонденти з французького телебачення, тому що я добре говорю англійською. Вони запитали мене, що я відчуваю — як це бути біженцем, людиною без дому, розділеною зі своєю сім’єю та без опори.

В таборі для біженців була вся необхідна допомога.

Хочу додати, що в таборі нас добре та смачно годували, надавали усю необхідну медичну та інформаційну допомогу. Коли підійшла моя черга, нас 40 людей посадили в автобус та відвезли на проходження кордону з США. Американські офіцери за 30 хв видали мені форму І-94 і навіть не перевірили мій багаж, випустили відразу на американську сторону. Це був ранок 7 квітня 2022 року. Так, я опинилася в Сполучених Штатах. Нас одразу зустріли волонтери, відвезли відразу до аеропорту Сан Дієго і я полетіла в Остін, штат Техас”.

В Техасі Інеса звикатиме до нової країни та чекатиме, коли закінчиться війна.