Ніякого ноутбука, жодного чатбота, жодних гаджетів — навіть паперу й ручки. Студенти курсу біомедичної інженерії Корнельського університету мають просто говорити. Говорити з викладачем — очі в очі. Так виглядає «усний захист» — формат, що веде свій родовід від сократівських діалогів і тепер переживає ренесанс в епоху штучного інтелекту.

Викладачі американських університетів більше не ставлять наївне запитання: «А чи використовують студенти ШІ для виконання домашніх завдань?» Питання переформульоване принципово: як узагалі зрозуміти, чого насправді навчилася людина?

Тенденція, яку фіксують педагоги по всій країні, однакова: письмові роботи бездоганні, але коли студента просять пояснити написане — виникає пауза. Довга, незручна пауза. Викладачі бʼють на сполох: молоді люди дедалі частіше сприймають сам розумовий процес як щось необовʼязкове — технічну формальність, яку можна делегувати машині.

Саме ця тривога стоїть за масовим поверненням до усних форм перевірки знань — від коротких бесід після письмових завдань до повноцінних фінальних іспитів у форматі живого діалогу.

Ідеальна письмова робота — і повна тиша у відповідь

В Університеті Пенсільванії доцентка кафедри мов і культур Близького Сходу Емілі Гаммер тепер поєднує письмові роботи з усними іспитами в своїх семінарських курсах.

«Зовні це схоже на боротьбу зі списуванням. Але насправді ми стурбовані іншим: студенти втрачають навички, когнітивні здібності й креативність», — каже вона.

Гаммер забороняє використання ШІ при написанні робіт — але відверто зізнається, що не може це проконтролювати. Натомість вона попереджає: якщо студент не писав роботу сам, захищати її в особистій розмові з викладачем буде «дуже стресовим досвідом».

За словами Брюса Ленталла, виконавчого директора Центру викладання та навчання Університету Пенсільванії, курс Гаммер — частина «масштабного зсуву в бік очних форм оцінювання» по всьому університету. Пенсільванія — один із небагатьох американських університетів, що вже запустили факультетські воркшопи з проведення усних іспитів.

Варто зауважити: усні іспити — не частина традиційної американської університетської культури. На відміну, наприклад, від Оксфорда й Кембриджу, де тьюторіальна система передбачає щотижневі дискусії студентів з викладачами. У США певний рух у цьому напрямі спостерігався в часи пандемії COVID-19 — як відповідь на масове списування під час дистанційних іспитів. Після запуску ChatGPT у 2022 році інтерес до цього підходу різко зріс.

Ще під час пандемії інженерна професорка Хуейхуей Ці з Університету Каліфорнії в Сан-Дієго розпочала трирічне дослідження про масштабування усних іспитів. Відтоді кілька університетів запросили її провести відповідні воркшопи для викладачів.

«Не існує ідеального світу, де є ШІ — і діти ним не зловживають»

В Нью-Йоркському університеті різні форми усного оцінювання набирають популярності: викладачі частіше вимагають відвідування консультацій, призначають презентації, ставлять несподівані запитання просто на лекції. «Мені потрібно дивитися студентові в очі й питати: ти справді розумієш цей матеріал?» — так формулює нову логіку Клей Шіркі, проректор з питань ШІ та технологій в освіті NYU.

Один із профільних викладачів університету пішов ще далі й модернізував сам формат усного іспиту.

Панос Іпейротіс, професор бізнес-школи Стерна при NYU, минулого семестру представив інструмент, який сам називає «гасити пожежу вогнем»: фінальний іспит у форматі діалогу з голосовим ШІ-агентом.

Студенти заходять в систему вдома, у зручний час. Їх зустрічає клонований голос викладача бізнес-школи: «Привіт. Назвіть своє імʼя та студентський номер. Я готовий розпочати ваш іспит». Далі — розмова. Чатбот питає про груповий фінальний проєкт і методично заглиблюється у деталі залежно від відповідей. Якщо студент губиться — пропонує підказку. Оцінки Іпейротіс виставляє окремо, теж із допомогою ШІ.

Інструмент розроблено у співпраці з ElevenLabs — компанією, що спеціалізується на голосових ШІ-агентах для проведення співбесід.

Студенти поточного семестру вже працюють над вдосконаленням системи — усувають технічні недоліки. А сам Іпейротіс планує запровадити цей формат у всіх своїх курсах: «Я хочу усні іспити скрізь. Хочу поєднати їх із кожним письмовим завданням. Я більше не довіряю письмовим роботам як свідченню справжнього мислення».

Відгуки студентів минулого семестру були неоднозначними. Студентка Андреа Лю зазначила, що голос чатбота виявився напрочуд живим, але сама розмова відчувалася уривчастою: незручні паузи, кілька запитань одночасно, дивне відчуття від діалогу з порожнім екраном. «Це було трохи ніяково — розмовляти фактично з чистим екраном», — каже 21-річна студентка. Водночас вона погоджується з тривогою викладачів: «Не існує ідеального світу, де є ШІ — і діти ним не зловживають».

Усний іспит рятує навіть тихих студентів

Для Шаффера з Корнелю головний аргумент — не боротьба із списуванням, а турбота про формування мислення. Студенти, які уникають розумового зусилля під час вирішення задач, не розвивають навичок, потрібних для просунутих курсів і подальшої кар’єри.

У своєму курсі на 70 осіб він разом з асистентами проводить 20-хвилинні сесії в сократівському стилі після кожного письмового завдання. Письмові роботи більше не оцінюються — оцінюються лише усні захисти. Шаффер називає це «стимулом» зробити роботу або принаймні розібратися в ній достатньо, щоб пояснити.

Цей підхід тепер є частиною нового «Воркшопу з усного оцінювання» в Центрі інноваційного викладання Корнеля. Інші приклади з того ж університету: профільний викладач з релігієзнавства замінив фінальний іспит 30-хвилинними «фінальними бесідами» зі студентами; в одному інженерному курсі на 180 осіб кожен студент проходить чотирихвилинне імітаційне інтервʼю.

Критики зауважують: усний іспит може бути стресовим для соромʼязливих студентів або тих, хто страждає від тривожних розладів. Але Кероліна Аслан, яка очолює підготовку до усних іспитів у Корнелі, переконана: чітке пояснення формату заздалегідь і «легкі» стартові запитання значно знижують напругу.

Самі студенти погоджуються. Корнельська студентка третього курсу Олівія Пізеркія визнає: спочатку усний захист лякав. Але згодом вона навчилася цінувати індивідуальну увагу викладача, яка рятувала від відчуття загубленості у великому потоці, та відточувала вміння формулювати технічні думки вголос — саме те, що потрібно на реальній роботі.

«Живий устий іспит тримає у тонусі. Набагато складніше дивитися комусь в очі й вимовити вголос: «Я цього не знаю». І саме це змушує думати: «Треба це вивчити»».

Читати також:

«Нічого не пам’ятаю»: що відбувається з мозком, коли ChatGPT робить роботу замість вас

Світлина з відкритих джерел