«Єдиний спосіб перемогти в третій світовій війні – запобігти їй», — Дуайт Ейзенхауер - in4usa.com

135 років тому 14 жовтня народився легендарний полководець і 34-й президент США.

4 листопада 1952 року на чергових президентських виборах переміг представник Республіканської партії, генерал армії та герой Другої світової війни Д.Д. Ейзенхауер. Вступаючи на посаду, він із притаманною собі скромністю назвав себе сільським хлопцем, який ніколи не вивчав політику, а потрапив на її вершину. Попри це, президент справив доленосний вплив на хід історії своєї країни і всього світу.

14 жовтня 1890 року в невеликому техаському містечку Денісон побачив світ хлопчик, якому судилося стати одним із найвпливовіших людей ХХ століття. Дуайт Девід Ейзенхауер – генерал армії, командувач союзними силами в Європі під час Другої світової війни, перший верховний головнокомандувач НАТО, двічі людина року за версією Time і, зрештою, президент Сполучених Штатів Америки.

Витоки: родина німецьких іммігрантів

Дуайт Девід народився в родині з міцними коріннями та непростою історією. Його батько, Девід Джейкоб Ейзенхауер, був нащадком німецьких іммігрантів, які у XVIII столітті втекли до Америки від релігійних переслідувань. Здобувши в коледжі диплом інженера, але не знайшовши роботи за фахом, він спочатку відкрив у Денісоні крамницю. Після банкрутства влаштувався на залізницю.

Мати майбутнього президента, Айда Елізабет Стовер, народилася у штаті Вірджинія. Як і її чоловік, вона сповідувала протестантство й здобула вищу освіту. Будучи на рік старшою за Девіда Джейкоба та маючи затребуванішу професію педагога, вона кілька років до заміжжя працювала шкільною вчителькою. Подружжя Ейзенхауер виховало семеро синів (один помер немовлям), серед яких Дуайт Девід був третім.

Коли хлопчикові виповнилося два роки, родина переїхала до містечка Абілін у штаті Канзас, де батько влаштувався механіком на молочний завод. За кілька років Дуайт пішов до місцевої школи. Найбільший інтерес виявляв до історії, математики та спорту. Граючи в міській бейсбольній команді, він швидко зарекомендував себе надійним лідером і результативним гравцем.

Військова кар’єра: від Вест-Пойнта до зірок генерала

Закінчивши 1909 року школу, юнак деякий час допомагав старшому братові, який нещодавно влаштувався на молокозавод, і водночас розмірковував про подальшу освіту. Розуміючи, що батьки не зможуть оплатити його навчання в коледжі, він вирішив вступити до військової академії Вест-Пойнт, навчання в якій фінансувала армія. Єдина умова – випускники мали прослужити п’ять років у військах.

Батько сприйняв бажання сина позитивно і навіть, щоб підвищити його зацікавленість військовою кар’єрою, приносив йому популярні книжки з описами битв Ганнібала, Наполеона та інших великих полководців. Мати, переконана пацифістка, дуже засмутилася, але попри це не захотіла відмовляти Дуайта від зробленого ним вибору. 1911 року двадцятиоднорічний Ейзенхауер, склавши вступні іспити, став кадетом академії.

Його чотирирічне навчання не супроводжувалося якимись помітними успіхами. Лише з дисципліни «Спортивна підготовка» він досяг відмінних результатів і навіть увійшов до складу збірної армії США з бейсболу. Коли в червні 1915 року Дуайт у званні лейтенанта закінчив академію, за екзаменаційними оцінками він перебував на шістдесят першому місці.

Попри це, новоспеченого лейтенанта направили служити до форту поблизу Сан-Антоніо в Техасі, де він виконував обов’язки чергового офіцера. Відвідавши одного разу дім побратима Дуайт познайомився з Мейм Женевою Дауд, донькою успішного бізнесмена в м’ясній промисловості. Незабаром між молодими людьми виникли романтичні стосунки, і 1 липня 1916 року в домі батьків нареченої в Денвері, штат Колорадо, відбулося весілля 25-річного Дуайта та 19-річної Мейм. Провівши медовий місяць на близькому курорті та в гостях у батьків чоловіка в Абіліні, молодята оселилися на території згаданого форту.

Перша світова війна: підготовка військ

Після вступу США 6 квітня 1917 року до Першої світової війни Ейзенхауера відрядили до різних фортів і таборів для підготовки військовослужбовців, особливо піхотинців і танкістів, до відправки на європейський фронт. За досягнуті успіхи на службі його нагородили медаллю та підвищили у званні до майора. Радісна подія сталася й у його особистому житті: Мейм Женева, самовіддано супроводжуючи чоловіка в поїздках, народила 24 вересня 1917 року їхнього первістка – сина.

Через рік після закінчення війни майор брав участь у випробувальному пробігу армійських автомашин трансконтинентальною трасою між Вашингтоном і Сан-Франциско. Потім два роки служив у форті штату Меріленд, де командував танковим взводом.

У 1922–1924 роках виконував обов’язки помічника командира піхотної бригади, що дислокувалася в зоні Панамського каналу. Водночас вивчав твір «Про війну» прусського генерала Карла фон Клаузевіца, який здійснив переворот у теорії та основах військових наук.

Перед переїздом до Панами в родині Ейзенхауера сталася трагічна подія: помер, захворівши на скарлатину, їхній чотирирічний первісток. 1922 року з’явився на світ другий син, якому судилося прожити понад дев’яносто років.

Шлях до вершин військової ієрархії

Після завершення служби в зоні каналу Дуайт вступає до командно-штабного коледжу форту Ліввенворт у штаті Канзас. Пройшовши в ньому дворічний курс навчання, він стає за успішністю першим серед 245 однокурсників, і тому йому довіряють зайняти посаду командира батальйону у форті штату Джорджія.

1928 року його призначають членом Комісії з пам’ятників американським військовослужбовцям, загиблим у Першій світовій війні, і він із родиною на один рік їде до Парижа. Повернувшись на батьківщину, кілька років працює в секретаріаті військового міністра і водночас підвищує свою кваліфікацію в Армійському промисловому коледжі у Вашингтоні, де вивчає проблеми мобілізації американських громадян у разі війни.

У 1933–1935 роках виконує обов’язки помічника одного з начальників штабів армії, а потім, ставши полковником, перебуває до 1940 року в столиці Філіппін Манілі, де допомагає місцевому уряду реорганізувати армію.

Повернувшись до США, Ейзенхауер недовго командував піхотним полком у форті поблизу Вашингтона, а потім майже два роки був начальником армійських штабів у двох штатах. Після успішного проведення в одному з них масштабних військових маневрів він 1941 року став бригадним генералом.

Друга світова війна: командувач союзними силами

7 грудня 1941 року Японія завдала несподіваного удару по американській базі Перл-Гарбор на Гавайських островах, і того ж дня США вступили до Другої світової війни. Ейзенхауэр півроку займав у Вашингтоні керівні посади у відділі військового планування Генерального штабу армії, а в червні 1942 року його відправили до Лондона.

Там, отримавши звання генерал-майора, він став головнокомандувачем силами союзників на північноафриканському театрі військових дій. Протягом року англо-американські дивізії під його командуванням визволили від фашиських окупантів Марокко, Алжир, острів Сицилію та частину Італії. У грудні 1943 року президент США Ф.Д. Рузвельт, присвоївши Ейзенхауеру звання генерал-лейтенанта, призначив його Верховним головнокомандувачем союзними військами в Європі.

6 червня 1944 року англо-американські війська, форсувавши протоку Ла-Манш, висадилися на узбережжі Нормандії, а потім менш ніж за рік вигнали фашистських загарбників із Франції та інших західноєвропейських країн. За успішне здійснення найбільшої у військовій історії операції Ейзенхауер отримав найвище в США військове звання генерала армії і в цьому ранзі 8 травня 1945 року прийняв у Реймсі капітуляцію Німеччини.

Того ж дня він очолив тимчасову адміністрацію американської окупаційної зони і наступні шість місяців забезпечував її статус і життєдіяльність. Потім президент Г. Трумен відкликав його на батьківщину, і з 19 листопада 1945 року до 6 лютого 1948 року він виконував обов’язки начальника штабу сухопутних військ США та члена Об’єднаного комітету начальників штабів інших родів збройних сил.

Невдовзі 58-річний знаменитий військовий діяч, увінчаний одинадцятьма орденами і медалями США, а також усілякими нагородами двадцяти п’яти держав, включаючи СРСР, йде з військової служби у відставку. Рішенням керівництва країни за ним довічно зберігається звання генерала армії з пенсією 20 тисяч доларів на рік.

У 1948–1953 роках Ейзенхауер займає посаду президента Колумбійського університету Нью-Йорка. 2 квітня 1951 року педагогічна діяльність тимчасово перервалася, оскільки пенсіонера відрядили до Парижа, де його обрали на один рік першим генеральним секретарем НАТО.

Повернувшись назад, Ейзенхауер вступає до лав Республіканської партії та бере участь у президентській кампанії. Здобувши в ній перемогу, він стає з 20 січня 1953 року тридцять четвертим президентом США. 1956 року його переобирають на другий термін, отже, він перебуває при владі вісім років – до 20 січня 1961 року.

Слоган його виборчої кампанії – «I Like Ike» («Мені подобається Айк») – став одним із найвідоміших у політичній історії Америки. Це була гра слів на основі дитячого прізвиська Дуайта – «Маленький Айк» (Little Ike).

Президентство: холодна війна та внутрішні реформи

У період президентства Дуайта Д. Ейзенхауера тривала й нерідко навіть загострювалася розпочата його попередником Г. Труменом холодна війна між США та СРСР. На жаль, істотного впливу на неї не справили ні дві зустрічі Ейзенхауера з Хрущовом, ні емоційний виступ останнього на сесії Генасамблеї ООН, ні знаменита виставка США в московському парку «Сокольники», ні спільні виступи американських і радянських спортсменів на деяких змаганнях, ні гастролі в СРСР театру балету з Нью-Йорка, ні присудження американському піаністу Вену Клайберну першої премії на конкурсі імені Чайковського.

Унаслідок цього холодна війна між двома наддержавами справила домінуючий вплив на суспільно-політичну обстановку в багатьох країнах решти світу. Зокрема, запобігаючи радянській експансії в Латинській Америці, особливо після початку підтриманої СРСР кубинської революції, США здійснили інтервенцію в Гватемалу, Аргентину та Домініканську Республіку, утворивши в них вільні від комуністичної ідеології уряди.

За договором із Бразилією створили на її території американську військову базу. З Республікою Панама підписали нову, справедливішу для неї угоду про умови спільної експлуатації Панамського каналу.

Для протидії СРСР і комунізму за часів Ейзенхауера було засновано два нові міжнародні військово-політичні союзи, що включали Австралію, Філіппіни, деякі азіатські та близькосхідні країни. З багатьма з них додатково укладалися двосторонні договори, які гарантували різноманітну американську допомогу та дозволяли розміщати на їхній території військові бази США. Слід зазначити, що допомогу США надавали також державам, які не входили до згаданих союзів, але перебували в зоні ризику агресивної політики СРСР – Японії, Тайваню, Південній Кореї, Лаосу та іншим.

Доктрина Ейзенхауера

Велике значення для зовнішньої політики мало озвучене 5 січня 1957 року в конгресі послання президента, що увійшло в історію як «Доктрина Ейзенхауера». Підкресливши в ній радянську загрозу, він висловив готовність американських військ «захищати територіальну цілісність і політичну незалежність країн, які потребують допомоги проти військової агресії будь-якої нації, контрольованої міжнародним комунізмом».

Безпосереднім приводом для появи доктрини стала широка військова допомога СРСР і його союзників Єгипту у війні з Ізраїлем, Англією і Францією, що розпочалася після націоналізації Суецького каналу. Ейзенхауера підтримали багато західноєвропейських країн, але практична реалізація його ініціативи відбулася лише раз – 1958 року на Близькому Сході.

У Лівані спалахнула громадянська війна через пропагандистську кампанію пов’язаних із СРСР місцевих комуністів, і президентові країни довелося звернутися за допомогою до США. Негайно відправленим туди американським військам вдалося швидко ліквідувати кризу й відновити стабільну політичну обстановку.

Деякі міжнародні конфлікти вирішилися без використання збройних сил США. 1953 року закінчилася Корейська війна, і дві ворогуючі між собою держави домовилися про перемир’я. Через два роки було скасовано окупаційний режим у Німеччині та підписано договір про відновлення незалежності демократичної Австрійської республіки.

Водночас з низки проблем між США та СРСР зберігалися непримиренні протиріччя. Багато років не вдавалося, зокрема, об’єднати в одну державу дві в’єтнамські республіки.

18–23 липня 1955 року в Женеві відбулася зустріч вищих керівників США, СРСР, Великої Британії та Франції, присвячена проблемам повоєнної Європи. Але жодного з чотирьох пунктів порядку денного – об’єднання Німеччини, європейська безпека, роззброєння та розвиток відносин між Заходом і Сходом – узгоджене рішення не було прийнято.

Невдача конференції потягнула за собою прийняття Федеративної Республіки Німеччини до НАТО та створення військової організації Варшавського договору, що включала СРСР і сім східноєвропейських країн народної демократії. Унаслідок цього возз’єднання Німеччини було відсунуто на 35 років.

У травні 1960 року під Свердловськом було збито американський літак-розвідник, що стало причиною ще більшого охолодження радянсько-американських відносин, зриву передбачуваної дискусії з німецького питання та скасування відповідного візиту Ейзенхауера до СРСР.

Внутрішня політика: економіка та соціальні реформи

Президент неодноразово заявляв про те, що міжнародні відносини та заходи всередині країни тісно пов’язані між собою. Холодна війна з СРСР і вимушена гонка озброєнь створювали торговельний дефіцит, сприяли інфляції та руйнували економіку.

Для поліпшення ситуації адміністрація президента істотно скоротила витрати на утримання державного апарату та військові цілі.

Президент підтримував плани модернізації фермерського господарства, підвищення рівня використання в землеробстві зрошувальних систем, інтенсифікації розвідки родовищ корисних копалин та їх переробки, масштабне будівництво багаторядних автомагістралей.

Відповідно до законів було створено Міністерство охорони здоров’я, організовано безплатну медичну допомогу літнім людям віком понад 64 роки, значно розширено систему страхування громадян, продовжувалася в умовах кризи виплата допомоги по безробіттю, велося активне будівництво житлових будинків, зокрема для малозабезпечених сімей, посилювався вплив влади на трудові конфлікти та діяльність профспілок.

Ці та інші заходи сприяли поліпшенню економічної ситуації, але все ж не змогли запобігти трьом короткочасним кризам, які супроводжувалися зниженням промислового виробництва та сплеском безробіття.

Боротьба з расовою сегрегацією

У 1953–1961 роках із розвитком економіки відбулися важливі події в суспільно-політичному житті американського суспільства.

Сорок дев’ятим і п’ятдесятим штатами США стали Гаваї та Аляска. Було розпущено Комісію з розслідування антиамериканської діяльності та прийнято закон, який позбавив членів американської компартії всіх притаманних іншим організаціям прав і привілеїв. Незадовго до набуття чинності цим законом, за зв’язок із комуністами Ейзенхауер звільнив із секретної «Комісії з атомної енергії» відомого фізика та розробника ядерної зброї Роберта Оппенгеймера.

Попри прийняті в 50-х роках закони, що забороняють утискати в правах афроамериканців, у деяких штатах, особливо південних, процвітала расова сегрегація, тобто відділення білих людей від «кольорових» у транспорті, школах і громадських місцях. Широкий резонанс у країні отримали, зокрема, події в Монтгомері, штат Алабама, та Літл-Року, штат Арканзас.

У першому з них 1 грудня 1955 року афроамериканка Роза Паркс, швачка за професією, відмовилася поступитися своїм місцем в автобусі білому пасажирові, за що була заарештована, оштрафована та звільнена з роботи. Інцидент спровокував масовий бойкот чорношкірим населенням міста громадського транспорту, що тривав під керівництвом баптистського пастора М.Л. Кінга понад один рік і приніс величезні збитки власникам автобусів. Унаслідок цього Верховний суд США прийняв постанову, згідно з якою расова сегрегація на транспорті була визнана суперечною конституції країни.

У другому місті 4 вересня 1957 року солдати національної гвардії штату, оточивши за наказом губернатора Центральну школу, перешкодили проходу до неї дев’ятьом чорношкірим учням, порушивши тим самим прийнятий раніше конгресом закон про скасування расової сегрегації у сфері освіти. Конфлікт отримав широку огласку в ЗМІ, і Ейзенхауеру довелося для відновлення порядку та забезпечення спільного навчання школярів направити до міста федеральні війська. Але повністю покінчити з расовою дискримінацією в країні президентові так і не вдалося.

Науково-технічний прогрес і культура

У 1953–1961 роках поряд із негативними подіями мала місце безліч досягнень у науково-технічному, спортивному та культурному житті суспільства.

Було створено, зокрема, Національне управління з аеронавтики та дослідження космічного простору (NASA) і запущено перші супутники Землі, з’явилося також наукове товариство, яке займалося впровадженням в економіку передових технологій. Були винайдені та успішно випробувані тепловози й електровози, лазерні пристрої, вакцина від поліомієліту, нові зразки військової техніки – водневу бомбу, атомний підводний човен, літаки з надзвуковою швидкістю, їхній бортовий самописець – чорну скриньку.

Сам Ейзенхауер славився своїми афоризмами:

«Думка військових не варта й цента, навіть з військових питань», – говорив генерал армії.

«Ми досягнемо миру, навіть якщо для цього нам доведеться воювати», – парадоксально заявляв президент.

«Дипломат – це людина, якій багато платять за те, щоб він довго думав, перш ніж нічого не сказати», – іронізував досвідчений політик.

Але найголовніше: «Є вагомі підстави вірити, що росіяни не хочуть війни».

«Єдиний спосіб перемогти в третій світовій війні – запобігти їй»

Перша леді та особисте життя

Надійною помічницею президента була його дружина і перша леді Мейм. Причому на міцність сімейних відносин серйозно не вплинув відомий громадськості після війни тривалий любовний зв’язок головнокомандувача Другим фронтом і молодої красивої ірландки Кей Соммерсбі, яка працювала в Лондоні шофером і особистим секретарем генерала. На ній він навіть хотів одружитися.

Мейм Ейзенхауер, виконуючи численні свої обов’язки, зуміла завоювати повагу та любов американців.

Крім побутових турбот, перша леді мала організовувати численні офіційні прийоми, на яких вона найчастіше з’являлася в модній прикрашеній коштовностями сукні її улюбленого рожевого кольору і нерідко розважала гостей виконанням на фортепіано мелодій із популярних мюзиклів.

Цікаво зазначити, що спальна кімната Мейм, а також квіти у вазах теж були рожевого кольору, тому оточення називало дружину президента «Рожевою першою».

Останні роки

За три дні до закінчення своїх повноважень Ейзенхауер звернувся з прощальним посланням до нації, в якому підбив підсумки президентства та накреслив цілі майбутнього розвитку країни. 20 січня 1961 року родина президента покинула Білий дім і оселилася на фермі поблизу Геттисберга в штаті Пенсільванія, купленій раніше на гонорар від продажу книги генерала «Хрестовий похід до Європи» про Другу світову війну.

Покинувши Білий дім після обрання президентом Джона Кеннеді, Дуайт Ейзенхауер пішов із політики. Останні роки життя провів на фермі в Пенсільванії. Помер 28 березня 1969 року у військовому госпіталі у Вашингтоні після четвертого інфаркту.

Дуайт Девід Ейзенхауер залишився в історії як видатний військовий діяч, який очолив визволення Європи від нацизму, та як президент, що намагався збалансувати жорстку протидію комунізму з пошуком шляхів до миру. Його восьмирічне президентство назавжди змінило обличчя Америки – від створення системи міжштатних автострад до початку космічної ери.

Людина, яка пройшла шлях від сина збанкрутілого крамаря з техаського містечка до найвищих щаблів військової та політичної влади, Ейзенхауер втілював американську мрію. Його спадщина – це не лише перемоги на полях битв і політичні досягнення, а й приклад служіння своїй країні, незалежно від обставин.

Цікаво, що день народження Дуайта Ейзенхауера майже збігається з ювілеєм іншого видатного політичного лідера ХХ століття. 13 жовтня «Залізній леді» британської політики Маргарет Тетчер виповнилося б 100 років.

Обидва лідери – Ейзенхауер і Тетчер – символізують епоху сильних політичних постатей, які не боялися приймати непопулярні рішення і залишили незгладимий слід в історії своїх країн та всього світу.

Читати також:

Барак Обама отримав «Еммі» як видатний оповідач

Від Лінкольна до Трампа: історія замахів на американських лідерів

У листопаді Америка щорічно вшановує ветеранів

Джиммі Картер: 100 років життя, присвяченого служінню

Відійшов у вічність Джиммі Картер: сторіччя життя 39-го президента США

Світлини з відкритих джерел