Сучасні дослідники в сфері штучного інтелекту та передових технологій сподіваються, що одного дня вони допоможуть людям із нейродегенеративними захворюваннями, наприклад із БАС, спілкуватися силою думки. Однак, правда така, щоб розвиватися, потрібні зусилля та перерви без гаджетів.

Приблизно два роки тому дослідники ШІ почали отримувати листи від незнайомих людей. Вони писали, що активно використовують великі мовні моделі на кшталт ChatGPT і відчувають, ніби їхня пам’ять змінилася. Наше оточення напрочуд швидко звикло до генеративного штучного інтелекту. Люди почали масово застосовувати ChatGPT у роботі, а листи-резюме від претендентів на вакансії стали довшими й офіційнішими. На відеоспівбесідах деякі кандидати роблять паузи, відводять погляд убік. Здавалося, ніби вони отримують підказки від ШІ. І якщо це справді так, то наскільки добре вони розуміють те, що говорять?

Науковці поставили експеримент. Учасникам пропонували написати есе без жодної цифрової допомоги, з допомогою інтернет-пошуку або з допомогою ChatGPT. Під час роботи їхню мозкову активність записували за допомогою ЕЕГ. Результат виявився простим: чим більше зовнішньої підтримки отримувала людина, тим нижчою була зв’язність між ділянками мозку. У тих, хто використовував ChatGPT, помітно знижувалася активність мереж, пов’язаних із обробкою інформації, увагою та творчим мисленням.

Відчуття людей при цьому розходилися з картиною на графіках. Після здачі есе учасників одразу просили згадати, що саме вони написали. Майже ніхто з групи ChatGPT не міг навести точну цитату. Це насторожило дослідників — щойно писав текст, а в пам’яті майже нічого не залишилося.

Вміння писати есе спирається на навички, важливі в повсякденному житті. Треба вміти збирати відомості з різних джерел, зважувати аргументи й будувати власну позицію. Ті самі механізми працюють у щоденних розмовах. Як вести таку розмову, якщо без телефона не обійтися? Висновок простий: наш мозок любить короткі шляхи та економію зусиль. Так влаштована природа. Але щоб вчитися, йому потрібна невелика перешкода. Потрібен виклик.

Технології ж багато років обіцяють протилежне. Їхній ідеал називається безшовний користувацький досвід. Перехід від застосунку до застосунку, від екрана до екрана не повинен наштовхуватися на опір. Це й призводить до того, що ми дедалі більше віддаємо пристроям знання та завдання. Воронки інтернету затягують легко, а вибратися з них важко. Генеративний ШІ без зусиль вбудовується в повсякденність. Після звички до надефективного цифрового середовища реальність дається важче. Хочеться не телефонувати, а листуватися. Хочеться йти до каси самообслуговування. Хочеться розв’язувати в телефоні навіть просту задачку, а не думати. Хочеться перевірити факт у мережі замість того, щоб дістати його з пам’яті. Навігатор прокладає шлях і везе на автопілоті. Книжка вимагає зосередженості, а зосередженість здається зайвим зусиллям.

Кадр з фільму «Ідіократія» (2006) Фабула: Джо Баверс потрапляє у 2505 рік. Замість технологічного прогресу та літаючих машин — зруйновані міста та повна деградація населення. Середній рівень IQ знизився до 20, а жителі США не можуть зв’язати і двох слів, цілодобово дивлячись порнофільми і випиваючи літри зеленого енергетика. Новим президентом країни став Двейн Елізондо Маунтін-Д’ю Герберт Камачо — порноактор і співак, який наказує Джо вирішити проблему з посівами, пиловими бурями та налагодити економіку країни. Як-не-як зараз Баверс вважається найрозумнішою людиною на всій планеті..

Недарма виникає образ суспільства, де тупішати легко. Письменниця й педагог Дейзі Крістодулу називає таке середовище тупогенним — за аналогією з обжорогенним середовищем, де легко набрати зайву вагу.

Людський інтелект надто різноманітний, щоб описувати його словом «тупість». Але тривожні ознаки помітні. У країнах ОЕСР результати PISA в п’ятнадцятирічних найчастіше досягали піку близько 2012 року. У двадцятому столітті показники IQ зростали по всьому світу, можливо, завдяки освіті й харчуванню, а тепер у низці розвинених країн спостерігають зниження. Про причини точаться суперечки. У чому сперечатися важко: з кожною новою зручною функцією ми сильніше залежимо від цифрових пристроїв і дедалі гірше працюємо без них. ШІ-компанії наполегливо просувають свої продукти, хоча психологічні й когнітивні наслідки в довгостроковій перспективі ще толком не вивчені.

Словом user зараз модно називає один одного молодь, але раніше так людей називали, як правило, розробники та наркоторговці. Сенс зрозумілий: у безкрайому, гладкому онлайні людина насамперед користувач — пасивний і залежний.

Постає нове питання. Якщо попереду епоха підроблених відео й текстів та загального потоку дезінформації, як зберігати скепсис та інтелектуальну незалежність?

Якщо ми одного дня визнаємо, що без цифрової підказки вже не мислимо ясно, чи залишиться в нас достатньо волі, щоб заперечувати? Є ризик здатися старомодним паніке́ром. Колись Сократ побоювався, що письмо послабить пам’ять і дасть лише видимість мудрості. Підсумок вийшов іншим: письмо, потім друк, масові ЗМІ та інтернет розширили доступ до знань. Більше людей отримали можливість творити ідеї й ділитися ними. Це зробило нас винахідливішими як окремо, так і разом.

Технології змінюють не лише доступ до інформації, а й сам процес мислення. Із блокнотом під рукою людина розв’язує складніші завдання, ніж без нього. Мало хто в умі поділить 53 683 на 7, але на папері з цим можна впоратися. Письмо допомагає впорядкувати й прояснити думки. Уміння розвантажувати мозок за рахунок зовнішнього середовища фахівці називають когнітивним офлоадингом. Календар, нагадування, пошукові системи полегшують побут і роботу. У кращому сценарії розумні люди й розумні машини разом виходять на новий рівень. Уже видно, як ШІ прискорює пошук ліків і допомагає лікарям раніше й точніше виявляти рак, точніше читати висновки МРТ. діагностики тощо.

Тоді чому ми так часто почуваємося тупішими?

Минулого року словом року від Oxford University Press стало вислів brain rot. Ним називають відчуття порожнечі після нескінченного прокручування дурниць, і сам потік агресивно тупого контенту. У кишені ніби всі знання світу, але ми знову й знову тягнемо погляд по смітті.

Причина в устрої цифрового середовища. Гаджети рідко створюють заради ясного мислення. Майже все навколо розроблено заради захоплення й монетизації уваги. Щоразу, коли ви берете телефон із наміром швидко виконати корисне завдання, наприклад перевірити новини, ваш мозок стикається з індустрією, яка відводитиме вас убік і утримуватиме якомога довше. Якщо продовжити метафору про споживацьке середовище, то в інтернеті повно пустель інформації — там під рукою лише смітна їжа для мозку.

Є ще звичка робити багато справ одразу. Наприкінці дев’яностих консультантка Лінда Стоун помітила, що студенти взаємодіють із технологіями інакше, ніж її колеги в Microsoft. Колеги працювали дисципліновано на двох екранах, а студенти намагалися робити по двадцять завдань водночас. Стоун придумала термін «безперервна часткова увага». Це напружений стан, коли людина одночасно перемикається між кількома розумово важкими активностями. Відповідає на листи, сидячи на відеодзвінку. Дивиться серіал і паралельно оформлює онлайн-замовлення. Здається, що продуктивність зростає, але це частіше ілюзія. Стоун каже, що виникає відчуття контролю без справжнього завершення справ. До того ж нервова система весь час напоготові. В одному з її досліджень 80 відсотків людей під час перевірки пошти затримували дихання. Це назвали екранним апное. Постійна гіперпильність робить нас більш забудькуватими, погіршує прийняття рішень і знижує концентрацію.

Експеримент впливу на інтелект використання ChatGPT поки не пройшов наукове рецензування. Почалася медійна метушня, в основному від учителів, які переживають, що учні перестали по-справжньому засвоювати матеріал і навчилися здавати прийнятні роботи без реального розуміння. У цьому занепокоєнні чути просту думку: мозку потрібна розумна частка вкладених зусиль, інакше навчання не працює. Технології десятиліттями обіцяють полегшити до мінімуму наше життя як і приспати нашу волю.

Культовий фільм Idiocracy («Ідіократія»), знятий 2006 року Майком Джаджем — якщо стисло, про те, як в Америці майбутнього всі стали повними ідіотами.

Із сьогодення — місцями дуже провісний.

Бюджет там був невеликий, шити всім акторам костюми на замовлення було накладно, і режисер поставив перед художницею з костюмів завдання знайти взуття, яке б виглядало дуже футуристично і водночас максимально по-ідіотськи. І та знайшла взуттєвий стартап, який робив власне таке просте взуття.

Джадж запитав, слухай, а не вийде так, що до моменту, коли фільм вийде, люди реально почнуть носити це взуття?
На що вона відповіла, мовляв, ну ти подивися на цей безсмак це ж кому в здоровому глузді прийде в голову…

Загалом, персонажі фільму «Ідіократія» носять
CROCS.

Читати також:

Компанія OpenAI опублікувала дослідження, як люди використовують ChatGPT

Федеральна торгова комісія США: будьте обережні з тим, що пишете ChatGPT

ChatGPT встановив правильний діагноз дитині зі США замість лікарів

Світлина з відкритих джерел