Зустріч двох наймогутніших лідерів планети, запланована на 14–15 травня в Пекіні, обіцяє стати однією з найважливіших дипломатичних подій року. На порядку денному — іранське ядерне досьє, тайванське питання, українське врегулювання та глобальна енергетична логістика. Дональд Трамп і Сі Цзіньпін зустрінуться вдруге за останні місяці — і ставки цього разу значно вищі.

Нафта в обмін на мир

Центральною темою майбутніх переговорів Трамп називає іранське питання і нафтові поставки. За його словами, Вашингтон запропонував Пекіну переглянути логістику енергопостачання — замість танкерів через Ормузьку протоку перенаправити китайські судна до американських портів.

«Вони отримують близько 60% своєї нафти через Ормузький проток. Сі поводиться дуже шанобливо, Китай не кидає нам виклик. Ми запропонували відправити ці судна до нас — до Техасу, Луїзіани та Аляски, яка зовсім поряд», — заявив американський президент.

Між тим ситуація в регіоні загострюється. Іран запровадив новий механізм контролю над проходом суден через протоку: відтепер кораблі зобов’язані заздалегідь повідомляти іранські органи влади та отримувати електронні інструкції. За даними Axios, США можуть відновити військову операцію вже цього тижня, якщо переговори зайдуть у глухий кут. Білий дім заздалегідь попередив Тегеран про ескортування суден — аби знизити ризик ескалації.

Держсекретар США Марко Рубіо у своєму виступі перед журналістами 5 травня висловився прямо: «Сподіваюся, китайці скажуть іранцям те, що ті мають почути: те, що ви робите в протоці, веде до вашої глобальної ізоляції. Китаю вигідно, щоб Іран припинив блокувати протоку — це шкодить і самому Китаю».

Тим часом напередодні саміту до Пекіна прилетів міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі. За даними агентства Сіньхуа, він вже провів переговори зі своїм китайським колегою Ван І. Обидві сторони, очевидно, намагаються скоординувати позиції до зустрічі Трампа і Сі.

Сам Трамп налаштований жорстко. «У них немає флоту, авіації, протиповітряної оборони, а економіка руйнується на очах. Вони вже повинні махати білим прапором капітуляції — коли ж нарешті скажуть «здаємося»?» — заявив він.

Тайвань: делікатна тема

Попри традиційну чутливість тайванського питання, держсекретар Рубіо підтвердив: воно неодмінно буде порушене в ході переговорів. «Я впевнений, що Тайвань стане темою розмови», — сказав він на брифінгу у Білому домі.

За його словами, обидві держави розуміють: дестабілізація Індо-Тихоокеанського регіону не відповідає інтересам жодної зі сторін. «Нам не потрібні дестабілізуючі події ні щодо Тайваню, ні будь-де ще в Індо-Тихоокеанському регіоні», — наголосив Рубіо.

Примітно, що під час жовтневого саміту в Пусані Трамп, за власними словами, узагалі не торкався тайванської теми — очевидно, свідомо не хотів ускладнювати і без того непросту торговельну дискусію. Цього разу ситуація інша.

Україна: Пекін як посередник

Трамп планує знову закликати Китай долучитися до мирного врегулювання в Україні. Вашингтон розраховує, що Пекін може відіграти роль посередника між РФ і Заходом — або принаймні здійснити тиск на Кремль.

Паралельно відбуваються й інші дипломатичні контакти в цьому ключі завершення війни РФ проти України. 5 травня Рубіо провів телефонну розмову з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим — вперше після жовтня 2025 року. За словами прес-секретаря держдепу Томмі Піготта, ініціатива виходила з російського боку. Сторони обговорили американсько-російські відносини, війну Росії в Україні та ситуацію навколо Ірану. У МЗС Росії розмову охарактеризували як «конструктивну і ділову».

Пусан: репетиція Пекіна

Щоб зрозуміти, чого чекати від травневого саміту, варто повернутися до жовтневої зустрічі — 30 жовтня 2025 року в південнокорейському Пусані на полях саммиту АТЕС два лідери вперше після інавгурації Трампа зустрілися особисто.

Переговори тривали понад годину сорок і завершилися пакетом домовленостей, які обидві сторони охарактеризували як проміжний успіх. США призупинили введення 100-відсоткових мит, знизили так звані «фентанілові» тарифи з 20 до 10% і відмовилися від нових 24-відсоткових зборів на китайські товари — загальний рівень мит скоротився з 57 до 47%. Китай у відповідь відклав запровадження експортного регулювання рідкісноземельних металів.

Сторони також домовилися на рік призупинити взаємні обмеження в морській, логістичній та суднобудівній галузях, продовжити переговори щодо продажу американської частки TikTok, а Пекін погодився відновити закупівлі американської сої — за словами міністра фінансів Скотта Бессента, Китай планує імпортувати по 25 мільйонів тонн щороку протягом трьох років.

Трамп назвав результати переговорів «12 із 10». Китайські державні ЗМІ з ентузіазмом тиражували оптимістичні заголовки — «відмінні відносини», «великий лідер великої країни», «домовляться ще про чимало».

Проте навіть торговий представник США Джеймісон Грір визнав: далеко не всі питання були вирішені. Американсько-китайські суперечності нікуди не зникли — змінився лише тон.

Фундаментальний виклик для обох країн полягає в тому, що за тактичними компромісами стоять стратегічні інтереси, які важко примирити.

Китай не хоче прямої конфронтації — і цьому є раціональне пояснення. Економічне і технологічне зростання залишається ключовим пріоритетом Пекіна, і досягти його без співпраці з передовими економіками, передусім США та їхніми союзниками в Європі й Азії, неможливо. Попри активні зусилля щодо переорієнтації на внутрішній попит, Китай не в змозі повністю відмовитися від міжнародної кооперації та європейських ринків збуту своїх товарів.

Водночас масштаб китайського експорту такий, що жоден американський уряд не може надовго заплющити очі на торговельний дисбаланс. Двопартійний антикитайський консенсус у Вашингтоні нікуди не дівся, а непередбачуваний характер самого Трампа не дає жодних гарантій стабільності.

За межами торгівлі лишається чимало відкритих питань: наскільки активно Вашингтон просуватиме стратегію стримування Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні? Яку роль відіграватиме тайванське питання у двосторонніх відносинах? І, нарешті, як нова Стратегія національної безпеки США — документ, який адміністрація Трампа досі не оприлюднила, — визначить статус Китаю: як загрозу, конкурента чи складного партнера?

Саме відповідь на це питання визначатиме логіку американсько-китайських відносин — і, певною мірою, архітектуру глобального порядку — на роки вперед.

Читати також:

Зустріч Трампа і Сі Цзіньпіна: перемога Китаю чи тактична пауза США?

Китайські мільярдери створюють династії через сурогатне материнство в США

Штучний інтелект торгує: китайські моделі «спритніші» за західних конкурентів

Світлина з відкритих джерел