У штаті Юта суд звільнив під заставу 71-річного Дугласа Стюарта Картера, який провів за ґратами 41 рік, причому більшу частину цього часу — саме в камері смертників. Ще 1985 року чоловіка засудили до страти за вбивство 57-річної Еви Олесен, тітки тодішнього начальника поліції Прово.

Однак нещодавні аналізи ДНК показали: кров на дверній ручці та генетичний матеріал на рукоятці ножа, яким жінку зарізали (її також застрелили), Картеру не належать.

Як повідомляє Utah News Dispatch, Картер вийшов на волю в понеділок, 28 вересня 2026 року ввечері — уже без наручників і конвою. Його адвокат Ніл Гамільтон описав стан підзахисного як глибоко травмований десятиліттями на смертному ряду й наголосив, що адаптація відбуватиметься «не по днях, а по хвилинах».

Родина загиблої на засіданні суду виступила проти звільнення Картера під заставу, наполягаючи, що результати ДНК-аналізу самі собою не доводять його невинуватості, адже слідство досі опрацьовує інші докази. Суддя четвертого окружного суду Дерек Пуллан визнав, що нові дані суттєво підривають обвинувачення, однак зауважив: «розумні присяжні» теоретично й далі можуть визнати Картера винним на підставі решти доказів, включно з тим, що зброю, якою скоїли злочин, так і не знайшли, а сам Картер свого часу підписав зізнання.

За словами прокурора округу Юта Джеффа Грея, нова інформація не означає автоматичного виправдання. Утім, обвинувачення вже відмовилося вимагати для Картера смертної кари й тепер переглядає решту матеріалів справи.

Зворушливою деталлю цієї історії стала зустріч Картера із сином Тайлером Енджером — його віддали на усиновлення ще немовлям, і хлопець дізнався про існування рідного батька та його засудження лише через багато років. Тайлер чекав на батька біля в’язниці з візком, повним подушок і ковдр. Адвокати планують домагатися саме офіційного визнання невинуватості, а не просто закриття справи, — лише таке рішення відкриє Картеру шлях до державної компенсації.

Історія справи: зізнання під тиском і свідки, які відмовилися від показань

Картер, уродженець Чикаго, на момент убивства Олесен 27 лютого 1985 року мешкав у Юті разом із матір’ю. Того ж квітня чоловік втік зі штату, вважаючи, що потрапив під підозру в іншій, не пов’язаній із цим убивством справі про напад. Засудили його за вироком суду, під час якого захист не викликав жодного свідка, — вирок ґрунтувався передусім на зізнанні, яке, за словами самого Картера, з нього вибили силою.

У 1992 році відбувся повторний процес, і суд знову призначив смертну кару. Роками суди Юти відхиляли численні апеляції засудженого. Переломним став 2019 рік, коли двоє свідків — подружжя Товар, чиї свідчення про те, що Картер нібито хвалився вбивством, лягли в основу обвинувачення, — публічно відмовилися від своїх слів. Вони заявили, що поліція та прокурори пропонували їм гроші й подарунки, навчали, що говорити в суді, і погрожували депортацією у разі відмови співпрацювати.

Верховний суд Юти скасував вирок і призначив новий розгляд справи ще у травні 2025 року через порушення під час слідства. Втім, прокуратура штату спершу оскаржила це рішення, заявивши про «повну впевненість», що вирок і смертний вирок буде відновлено — адже, за їхніми словами, Картер зізнався у скоєнні вбивства. Повторний судовий процес планували провести аж у 2027 році, однак за тиждень до слухання щодо застави прокуратура відкликала намір вимагати смертної кари саме через нові результати ДНК-експертизи, отримані 22 вересня.

На час перебування на волі Картер зобов’язаний носити GPS-браслет і не контактувати з родиною загиблої. Примітно, що після скасування вироку Картера інший в’язень смертного ряду Юти, Ральф Мензіс, автоматично став довгожителем цієї камери в штаті — втім, сам Мензіс помер 26 листопада 2025 року, так і не дочекавшись перегляду власної справи.

Схожі трагедії американської судової системи

Історія Картера — далеко не виняток, а частина системної проблеми, яка останніми роками привертає дедалі більше уваги правозахисників. За даними Death Penalty Information Center, з 1973 року в США виправдали й звільнили щонайменше 202 людини, які до того перебували в камерах смертників, причому на кожні вісім страчених американців припадає одна людина, виправдана вже після засудження.

Один із найпоказовіших нещодавніх випадків — історія Ларрі Робертса, який 1 липня 2025 року став 200-м виправданим смертником в історії країни, прочекавши на визнання своєї невинуватості рівно 41 рік — стільки ж, скільки й Картер. За останні двадцять років середній термін очікування на виправдання зріс майже втричі: 2024 року цей показник сягнув рекордних 38,7 року.

Не менш резонансною стала справа Дерріка Джеймісона з Огайо: у березні 2026 року суд нарешті «формально реабілітував» чоловіка, який провів на смертному ряду 20 років і ще 21 рік чекав визнання після того, як з нього зняли звинувачення, — це відкрило йому шлях до компенсації, що потенційно може сягнути мільйона доларів.

Показовий і випадок техасця Гарі Хаффінгтона: повне помилування він отримав лише 2023 року, через 41 рік після винесення вироку, і тільки тоді нарешті отримав від штату компенсацію в розмірі 2,9 мільйона доларів. Ще один техасець, чию справу Апеляційний кримінальний суд штату у червні 2024 року визнав такою, що «фактично доводить невинуватість» після 46 років судових перипетій, отримав право на компенсацію приблизно в 3 мільйони доларів.

Скільки коштує втрачене життя: розмір компенсацій та їхня непослідовність

Ситуація з компенсаціями для виправданих залишається вкрай нерівномірною по всій країні. Федеральний закон гарантує громадянам, засудженим за федеральними злочинами, по 50 тисяч доларів за кожен рік ув’язнення та по 100 тисяч доларів за кожен рік, проведений саме в камері смертників. Утім, на рівні штатів єдиних стандартів немає: станом на 2019 рік лише 35 штатів, федеральний уряд і округ Колумбія мали закони про компенсацію, тоді як у Південній Кароліні чи Південній Дакоті подібних законів немає й досі.

За даними Реєстру виправдань (Exoneration Registry), у штатах, де закони про компенсацію все ж діють, середня виплата на одного виправданого становить приблизно 838 тисяч доларів. Показовим є випадок Кірка Блудсворта — першої людини, виправданої зі смертного ряду завдяки ДНК-експертизі: компенсацію він отримав лише 2021 року, через 28 років після власного звільнення.

Водночас у Флориді ситуація виявилася ще драматичнішою: за даними правозахисної організації Floridians for Alternatives to the Death Penalty, зі щонайменше 29 людей, виправданих зі смертного ряду штату, 25 не отримали жодної компенсації взагалі, окрім хіба що пари джинсів, футболки та квитка на автобус — причому вартість навіть цих речей нерідко вираховували з їхніх же тюремних рахунків. Кліфорд Вільямс-молодший, який провів у в’язниці 42 роки, з них чотири — на смертному ряду, отримав волю лише 2019-го, а Френк Лі Сміт помер від раку, так і не дочекавшись виправдання після 14 років очікування.

Юристи та правозахисники наголошують: доки штати не уніфікують підходи до компенсації, доля таких людей, як Дуглас Картер, залишатиметься залежною радше від випадку й географії, ніж від справедливості самої системи.

Читати також:

Суд присяжних у Лас-Вегасі визнав винним організатора вбивства Тупака Шакура

$1,7 млн компенсації за 34 роки ув’язнення: історія невинно засудженого чоловіка

Світлина з відкритих джерел