Військова операція США та Ізраїлю проти Ірану, що розпочалася 28 лютого 2026 року, миттєво змінила глобальний енергетичний ландшафт і поставила світову спільноту перед безпрецедентними геополітичними викликами. Наслідки конфлікту вже відчувають нафтові ринки, країни Перської затоки і мільйони людей далеко за межами Близького Сходу.
Нафта, пролив і ринкова паніка
Іран посідає третє місце у світі за розвіданими запасами нафти, тому будь-яка дестабілізація в регіоні неминуче б’є по глобальних енергетичних ринках. Після початку ударів нафта у позабіржовій торгівлі подорожчала приблизно на 10%. На відкритті торгів 2 березня вартість травневих ф’ючерсів на Brent на лондонській біржі ICE сягнула на піку 82,37 долара за барель — приріст понад 13% — після чого скоригувалася до 76,76 долара. Востаннє вище позначки 82 долари нафта торгувалася більш ніж рік тому — 16 січня 2025-го.
Іран також заявив про намір перекрити Ормузьку протоку, через яку проходить близько 20% світових морських поставок нафти. За даними платформи відстеження суден Kpler, щонайменше 150 танкерів стали на якір у відкритих водах Перської затоки. Утім, за наявними даними пролив фактично залишається відкритим: кілька іранських і китайських суден уже пройшли через нього, а радари підтверджують рух торговельних кораблів.
Експерти вказують, що фізично заблокувати Ормузьку протоку вкрай складно — ані катерами, ані мінуванням це зробити неможливо, а ракетні удари по кожному судну означали б якісно інший рівень ескалації. Якщо Іран все ж зважиться на перешкоджання танкерному судноплавству, країни Перської затоки можуть завдати ударів по іранській нафтогазовій інфраструктурі й портах, що обернеться тривалою економічною катастрофою для самого Тегерана.
Голова відділу енергетичних досліджень MST Research Саул Кавоник у коментарі BBC зазначив, що ринок ще не панікує: транспортна і видобувна інфраструктура не стала основною ціллю жодної зі сторін, тому подальше відновлення руху через пролив може призвести до корекції цін донизу. Водночас The Economist попереджає про ризик найбільшого нафтового шоку за останні роки. Частина аналітиків допускає, що за умови затяжної блокади Brent таки може перевищити 100 доларів за барель, хоча більшість вважає такий сценарій малоймовірним.
Президент британської асоціації автолюбителів Едмунд Кінг попередив, що збої в регіоні неодмінно позначаться на цінах на бензин у всьому світі: «Масштаб і тривалість подорожчання залежатимуть від того, скільки триватиме конфлікт».
Щоб пом’якшити цінове зростання, ОПЕК+ — альянс виробників нафти на чолі із Саудівською Аравією, (РФ також входить туди, — авт.) 1 березня погодився збільшити видобуток на 206 тисяч барелів на добу. Однак частина експертів сумнівається, що цей крок суттєво вплине на ситуацію.
Китай і глобальний ланцюжок поставок
Одним із найбільших покупців іранської нафти є Китай, який щоденно споживає 15–16 мільйонів барелів при власному видобутку лише 4 мільйони. Якщо поставки з Ірану будуть перервані, КНР доведеться шукати альтернативних постачальників, а вільних обсягів на ринку фактично немає. Зокрема, казахстанська нафта — 70–80% якої експортується американськими та європейськими компаніями на власні ринки — не може швидко переорієнтуватися на китайський напрям.
Нафта з Перської затоки загалом іде не до Європи, а до Китаю, Індії та інших азійських ринків. Для країн ОЕСР — розвинених економік, що є традиційно великими споживачами нафти — наразі сформовані стратегічні резерви на два-три місяці. Це дає певний буфер, проте не усуває ризики для кінцевого споживача.
Конфлікт підштовхує вгору не лише ціни на нафту і газ — ростуть також витрати на фрахт, страхові премії і міжнародну логістику. За даними Reuters, відповідні витрати вже фіксують зростання через ризики в районі Ормузької протоки. Навіть якщо бюджети деяких країн тимчасово виграють від дорожчої нафти, населення і бізнес відчують погіршення через загальне зростання цін.
Для Росії подорожчання нафти традиційно означає збільшення експортної виручки та покращення стану платіжного балансу: нафта й нафтопродукти формують близько 80% російського експорту, тому коливання котирувань безпосередньо відображаються на макроекономічних показниках країни.
Серед інших ризиків для Євросоюзу — потенційний наплив біженців, якщо Іран з населенням 93 мільйони осіб піде шляхом Лівії чи Сирії з їхніми громадянськими війнами і хаосом. Аналітики також попереджають, що у разі затягування конфлікту нестабільність може перекинутися на «багаті й стабільні анклави» регіону, а сама операція здатна спровокувати значно ширшу міжнародну ескалацію.
Як ЦРУ полювало на Хаменеї — і роль штучного інтелекту
The New York Times з посиланням на поінформовані джерела повідомила, що ЦРУ протягом кількох місяців стежило за верховним лідером Ірану і встановило, що вранці 28 лютого в його резиденції відбудеться нарада вищих чиновників за його участі. Отримавши ці дані, США та Ізраїль скоригували час атаки: первісно удар планувався вночі, проте його перенесли на ранок, щоб дочекатися збору всього вищого керівництва. ЦРУ передало Ізраїлю розвіддані «високого ступеня достовірності» про місцезнаходження Хаменеї.
The Wall Street Journal повідомив, що у підготовці операції активно застосовувався штучний інтелект компанії Anthropic — Claude. Командування по всьому світу, включно з Центральним командуванням США на Близькому Сході (CENTCOM), використовували його для оцінки розвіданих даних, ідентифікації цілей і моделювання бойових сценаріїв. CENTCOM від коментарів відмовився. Примітно, що це сталося за лічені години до того, як Трамп наказав усім федеральним відомствам припинити використання продуктів Anthropic, назвавши компанію «радикально лівою».
За даними видання, Claude став першою нейромережею, задіяною в рамках секретної військової операції. Раніше Пентагон використовував її під час операції спецназу зі захоплення президента Венесуели Ніколаса Мадуро. Конфлікт між Anthropic і Пентагоном загострився через розбіжності щодо меж застосування ШІ у військових цілях: компанія наполягає на жорстких етичних обмеженнях — зокрема, відмові від масового стеження й автономної летальної зброї, — тоді як Пентагон вимагає права використовувати будь-які доступні інструменти без обмежень.
Планування операції велося місяцями. За даними WSJ, вище військове керівництво Ізраїлю — командувач ВПС, начальник військової розвідки і директор «Моссаду» — регулярно приїздили до Вашингтона для координації. У грудні Нетаньяху зустрівся з Трампом у Мар-а-Лаго, де сторони домовилися, що операція буде виправданою, якщо Іран продовжить ядерну програму. У лютому лідери знову зустрілися у Білому домі.
Загибель Хаменеї і крах «осі спротиву»
1 березня Іран офіційно підтвердив загибель верховного аятоли Алі Хаменеї — його вбили в резиденції Бейт-е Рахбарі. Разом з ним загинули донька, зять, онук і невістка. Також підтверджена загибель секретаря Ради оборони Алі Шамхані та командувача КВІР Мохаммада Пакпура. В Ірані оголошено 40-денний жалобний період, найближчий тиждень оголошено неробочим.
Трамп прокоментував ліквідацію Хаменеї без дипломатичних напівтонів: «Вони двічі намагалися дістати мене. Що ж, я дістав його першим». Президент США заявив, що операція триватиме ще «чотири-п’ять тижнів» і вже значно випереджає графік, проте допустив можливість паузи, якщо Тегеран погодиться на переговори. Трамп також повідомив, що має «трьох дуже хороших» кандидатів на посаду нового лідера Ірану.
Хаменеї правив Іраном з 1989 року і залишив по собі глибоко суперечливу спадщину. Директор Іранської програми в Інституті Близького Сходу Алекс Ватанка охарактеризував його правління як «глибоко травматичне для іранського народу, який спостерігав, як його країна ізолювалася й слабла настільки, що більшість людей стала розглядати еміграцію як єдину надію».
За роки правління Хаменеї в Ірані відбулися масові антиурядові протести — через зростання цін у 2017-му, подорожчання бензину у 2019-му, нестачу води у 2021-му і загибель Махси Аміні у 2022 році. Найкривавіші виступи проти Ісламської республіки спалахнули наприкінці грудня 2025-го і тривали до початку 2026 року: правозахисні організації підтвердили понад 7 000 загиблих, зауваживши, що реальна цифра може бути вчетверо вищою.
За роки його правління фактично розвалилася «вісь спротиву» — неформальна мережа проіранських збройних угруповань і союзних режимів. Падіння Асада в Сирії у 2024 році, ізраїльська кампанія проти «Хезболли» в Лівані, ослаблення хуситів у Ємені й розгром ХАМАС у Газі після 7 жовтня 2023 року фактично позбавили Тегеран його регіонального щита.
Що далі?
Асамблея експспертів — орган із 88 членів, де домінують консервативні богослови, — мусить призначити наступника Хаменеї. Державні ЗМІ Ірану повідомили, що тимчасово виконувати обов’язки верховного лідера доручено впливовому шиїтському богослову Алірезі Арафі — давньому фавориту на роль спадкоємця.
Країни Перської затоки — Катар, Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт, Оман і Бахрейн — провели екстрене засідання і заявили, що зберігають за собою «законне право на відповідь і самооборону» у зв’язку з іранськими ударами по їхніх територіях, водночас закликавши Тегеран до негайного припинення атак.
Американський політичний коментатор Марк Тіссен в інтерв’ю Радіо Свобода заявив, що «звільнення іранського народу вже близько», і охарактеризував поточну кампанію як «можливо, багатотижневу операцію зі скинення іранського режиму». За його словами, операція спеціально розроблена так, щоб знищити інструменти репрессій — судові й силові структури, — що дасть іранцям можливість повернути собі країну.
Майбутнє Ірану залежатиме насамперед від подальшого перебігу американо-ізраїльської операції і від того, як на події відреагує саме іранське суспільство.
Операція проти Ірану має виразний другий вимір, який офіційний Вашингтон публічно не артикулює, але який чітко простежується в геополітичній логіці подій. Удари по Ірану — це водночас удар по Китаю, Росії та іранському режиму одразу, тобто фактично одночасна атака на всю авторитарну вісь.
Китай споживає 15–16 мільйонів барелів нафти на добу при власному видобутку лише 4 мільйони. Іран був одним із ключових постачальників, що дозволяло Пекіну обходити західні санкції і забезпечувати енергетичну безпеку за пільговими цінами. Втрата іранської нафти б’є по китайській промисловості, а отже — по здатності КНР фінансувати технологічний розвиток і підтримувати Росію у війні проти України. Країна, яка не може надійно забезпечити себе енергоносіями, змушена переглядати свої зовнішні пріоритети.
Росія, здавалося б, виграє від зростання нафтових цін — і короткостроково це справді так. Однак картина складніша. Російська нафта є підсанкційною, її збут відбувається через складні тіньові схеми, а танкерна логістика і без того перевантажена і вразлива. Нестабільність у районі Ормузької протоки додатково ускладнює і здорожує морські перевезення в регіоні, де курсує значна частина «тіньового флоту» Москви. Зростання ціни на папері не означає автоматичного зростання реальних доходів, якщо логістика паралізована, а покупців стає менше.
Таким чином, Вашингтон послідовно підриває економічну і військову міць одразу трьох авторитарних режимів однією операцією — і це навряд чи є випадковістю.
Якщо дивитися на події саме крізь цю призму, то офіційна риторика про «ядерну загрозу» і «захист Ізраїлю», хоча й небезпідставна, виглядає лише верхнім шаром складнішої стратегії. Справжня ставка — переформатування глобального енергетичного порядку і послаблення економічного фундаменту авторитарного блоку, який останніми роками дедалі тісніше координував свої дії. Іран постачав нафту Китаю в обхід санкцій, Китай фінансував російську військову промисловість технологіями і комплектуючими, Росія своєю війною в Україні відволікала ресурси і увагу Заходу. Ця ланцюжкова залежність і стала, схоже, справжньою мішенню операції «Епічна лють».
Читати також:
Велика війна почнеться з Ірану та закінчиться Росією
Операція «Епічна лють»: перший день війни США та Ізраїлю проти Ірану
Морська піхота США затягує паски: нові норми фізичної підготовки
Світлина з відкритих джерел
