Про мистецтво, новаторські методи педагогіки і не тільки в розмові із заслуженою працівницею культури України Анною Смєховою.

Анна Смєхова — професійний музикант з 50-річним стажем, яка все життя присвятила музиці. Вона розповіла про свій шлях у цій сфері, поділилася досвідом навчання музики та розкрила секрети педагогічної майстерності.

Інтерв’ю взяв Олександр Мартинюк — головний редактор мережі українських порталів закордоном inPoland.net.pl.

Олександр: — Анно, для початку розкажіть трохи про себе. Хто ви та чим займаєтеся?

Анна: — Мене звати Анна Смєхова. Я професійний музикант, це моя професія з самого дитинства і до сьогодні. Мені вже чимало років, тому у мене, без фальшивої скромності, понад 50 років педагогічного стажу.
Я народилася в родині, де музика не була чужою. Моя мама навчалася у батьків славетного музиканта 20 сторіччя- Генриха Нейгауза. Отже, наша родина цікавилася мистецтвом постійно.
Коли мені було близько 6 років, я почала виявляти інтерес до музики, адже вдома стояло фортепіано і мама на ньому грала. Мама водила мене на концерти, і я постійно чула гру піаністів. Ми тоді жили в Латвії, Ризі. Ось так і сталося, що я потягнулася саме до фортепіано.

— Розкажіть детальніше, як саме виявили у вас музикальні здібності?

Анна: — Коли я слухала другий концерт Рахманінова по радіо, то раптом розплакалася. Підійшла до фортепіано й одним пальчиком підібрала головну тему. Мама зрозуміла, що треба мене вчити грати. Сама я цього не пам’ятаю, розповідаю зі слів матері.
Першою моєю вчителькою була латишка, на ім’я Аустра Адольфівна. Потім я навчалася в музичній десятирічці в Латвії. Згодом переїхали в Україну, де я живу з 10 років і донині.
Навчалася в музичному училищі, консерваторії ім.Чайковського в Києві, аспірантурі. Працювала концертмейстером зі студентських років, але потім все більше тягнуло у педагогіку. Після консерваторії повернулася викладати в рідне музичне училище, де пропрацювала 46 років.

Чотири роки тому я залишила її, розпочавши нову сторінку у своєму житті. Зараз я працюю онлайн і викладаю як закордонний викладач в Китайському університеті музики та мистецтв, який є філією нашої Національної музичної академії ім.П.І.Чайковського.

Довідка, — авт.

Анна Михайлівна Смєхова — заслужений працівник культури України, викладач-методист Київської муніципальної академії музики ім.Р.М.Глієра. Має орден Княгині Ольги III ступеня, нагороджена Почесною грамотою Кабінетів міністрів України «За значний внесок у розвиток культури України», почесною грамотою Міністерства культури та мистецтв України та значком «За вагомий особистий внесок у створення духовних і матеріальних цінностей і досягнень високої майстерності у професійній діяльності» та інші. Закінчила Київське державне музичне училище ім.Р.М.Глієра (1965 р.) у класі видатного педагога Лідії Шур, потім Київську державну консерваторію ім.П.І.Чайковського (1975 р.), клас відомого музиканта і професора Бориса Архимовича. З 1976 року, вже понад 40 років, викладає в Київській муніципальній академії музики ім.Р.М.Глієра (раніше Київське державне музичне училище ім.Р.М.Глієра)

Яскрава і творча особистість, блискуча піаністка, талановитий музикант і викладач. Веде активну громадську та просвітницьку діяльність. Ведуча авторської програми на власному ютуб-каналі «Чат шоу. 4 сезони з Анною Смєховою». З 1995-2009 рр. працювала директором з міжнародних зв’язків Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. Як координатор вела широкомасштабну роботу пропаганди конкурсу за кордоном. З 1997 по 2020 рік працювала на посаді заступника директора КГВМУ ім.Р.М.Глієра з міжнародних зв’язків, потім проректором з міжнародних зв’язків та по роботі з іноземними студентами. Має великий досвід в організації концертних турів. Важливим напрямком роботи Анни Смєхової стала участь в організації концертних поїздок студентів КМАМ ім.Р.М.Глієра в Польщу, Францію, Литву, Словаччину, Канаду, США, Ізраїль, Південну Корею, Китай, Туреччину, Сирію, Німеччину, Іран. Успішно проводить майстер-класи та міжнародні музичні проєкти в названих країнах. Має публікації в провідних музичних виданнях Азербайджану, Туреччині. У 2009 році випустила книгу спогадів «Лидия Борисовна Шур» про легендарну піаністку та викладача Київського музичного училища XX сторіччя. Член журі українських та міжнародних конкурсів та фестивалів (Австрія, Туреччина, США, Чорногорія, Великобританія).

Серед її учнів багато лауреатів міжнародних конкурсів, випускники працюють в різних країнах світу.

— Які у вас спогади про перші концерти та конкурси в дитинстві?

Анна: — Моє дитинство припало на повоєнні роки, я народилася у 1949. Тоді ще не було стільки конкурсів, але я багато грала на різних концертах і дуже любила сцену. В студентські роки брала участь у конкурсах вже як концертмейстер, акомпануючи студентам-вокалістам та інструменталістам. Це були регіональні конкурси в Україні — у Львові, Харкові, Одесі. Але за кордон ми тоді не їздили, бо це був Радянський Союз.

— Що, на вашу думку, найскладніше у навчанні музики?

Анна: — Найскладніше — це втрата інтересу та мотивації. Насильно навчати неможливо. Головне втримати зацікавленість учня. Якщо інтерес зник — це насамперед провина викладача або батьків, адже в навчанні гри на інструменті на 70% успіх залежить саме від батьків. Вони теж мають бути зацікавлені, щоб їхні діти займалися музикою. Не дай Боже вбити інтерес дитини, тоді виросте цілком закомплексована людина.

— Ви самі прийшли до певної авторської методики навчання. Розкажіть детальніше про неї

Анна: — Це не зовсім авторська методика. З роками, працюючи з різними учнями, накопичується досвід, який потім трансформується у послідовну систему. Я вже розумію, що робити на перший, другий, третій рік навчання — це стратегія розвитку. Є певні секрети й хитрощі, які використовую у потрібний момент, аби «зрушити з місця» учня. Але більшою мірою мене сформувала мій викладач Лідія Борисівна Шур, вона була для мене кумиром. Їй я присвятила книгу спогадів.

— За час, коли ви самостійно викладаєте і передаєте свої знання, скільки учнів пройшли ваші курси?

Анна: За весь час в мене пройшли курси понад 200 осіб з різних країн. Багато з них — це викладачі, з якими я ділилась педагогічною майстерністю. Це міжнародні курси для російськомовних людей з усього світу – від Америки через Європу до Австралії та Нової Зеландії.

В мене є авторські курси, педагогічні, є курси психології. Більш детально: це «Психологія музики», «Менеджмент в музичному мистецтві», «Секрети педагогічної майстерності». (Детальніше про курси та саму систему навчання можна дізнатися на сайті пані Анни — https://annasmekhova.com/, та у соціальній мережі Facebook — авт.)

— З якого віку ви починаєте навчати дітей вмінню гри на фортепіано?

Анна: — Зараз я стараюсь навчати дітей віком від 12-13 років, для молодших потрібна витримка, міцна нервова система і велика духовна енергія. Все це в мене є, але на даному етапі життя я віддаю перевагу більш зрілим учням. Можна починати вчити з 2-3 років, це групові заняття — діти знайомляться зі звуками, інструментами. Раніше були групи музичного розвитку для найменших у дитсадках.

Індивідуально — близько 5 років, коли дитина може зосередитися на 20 хвилин. Не більше 30 хвилин для такого віку. Треба чергувати завдання, адже діти весь час у русі.

— А що було б для вас найбільшою нагородою як для педагога?

Анна: — Найбільша нагорода — бачити, що те, що ти вклав у свого учня, він реалізував. Не в одне вухо влетіло, а в друге вилетіло, а сприйняв і втілив. Це педагогічне щастя — бачити та чути результат своєї праці.

— Що б ви ще хотіли додати до нашого інтерв’ю?

Анна: — Хотіла б сказати, що в кожного музиканта бувають різні етапи діяльності. Кілька років тому у мене з’явилося бажання поділитися досвідом, я написала авторські курси з педагогіки, психології, менеджменту в музиці.

Спочатку це був експеримент, але коли люди стали дякувати, я зрозуміла, що мій досвід комусь потрібен. І це мене надихає працювати ще більше. Люди з досвідом не повинні тримати його при собі, а мають ділитися ним, це як мати, що народжує дитину і віддає її світу. Ділитися знаннями та вміннями — це щастя.

— Дякую за цікаву розмову! Бережіть себе!

Анна: — Дякую! Вам теж усього найкращого!

Світлини з особистого архіву Анни Смєхової

Упорядник тексту: Супрун Оксана